DreamDoc: Ужгород
DreamDoc: Ужгород
Проект Олександри Лерман
Світлини з прем`єри: Олексндра Лівень, Петро Ряска
“DreamDoc” – це проект Олександри Лерман здійснений під час участі в програмі Інтроспекція Культурного Капіталу ССІ резиденції Вибачте Номерів Немає та проведений дистанційно через пандемію COVID-19. DreamDoc виник з розгляду пропозиції про те, що під час сну людство переживає своєрідний колективний сон, і в рамках цієї спільної роботи кожна людина може побачити лише фрагмент цілого оповідання. Лерман запропонувала це поняття групі ужгородських художників і попросла їх зібрати та відредагувати ці дискретні фрагменти сновидінь, щоб скласти «документальний сон», для потенційного виявлення сутності Закарпатського сну та жаху.
Використовуючи свої смартфони, художники збирали «покази свідків», мрії, усно переказані та записані на камеру друзями та незнайомими людьми, і разом відпрацювали кілька версій “першопочаткового сюжету”, щоб створити серію фільмів з однієї загальної кількості кадрів.. Ці розповіді про сновидіння і кошмари стали «знайденими предметами», з яких застиг бриколаж нових наративів. Після завершення проекту, «колективна пам’ять» сну була повернута до міста у вигляді заходу 28 жовтня, в якому завершений фільм проектувався на стіни непрацюючого кінотеатру «Ужгород».
Проект розгортався протягом дев’яти сесій Zoom, які складалися з презентацій Лерман на різні теми, включаючи історію мови фільму, те, як сьогодні фільм використовується художниками-візуалістами, та дискусії навколо матеріалів сну, зібраних для проекту. Протягом усього цього процесу Лерман опиралась на есе Хіто Штайл «На захист поганого зображення» як організуючого принципу та маніфесту про мобільне кіновиробництво, про те як мислити (і мріяти) через сучасний феномен повсюдного зображення з низькою роздільною здатністю (і звуку) здійсненого через смартфон. Спільно з учасниками Лерман підняла питання щодо методів використання смартфонів як відеокамери, запропонувала цілий ряд доступних прийомів освітлення для оптимізації візуальних ефектів. Разом з тим художниця описала історію різних наративних композиційних стратегій, які можна застосувати в подальшому редагуванні матеріалів колекції здійснених записів, вставок та “живого” звуку – для побудови того, що колись Ролан Барт назвав «третім значенням» кіно.
DreamDoc: Ужгород
Олександра Лерман
15 хв., HD, 2020
Роботу було створено за участю художників: Анастасії Костів, Вікторії Дорр, Аттіли Гажлінські, Данила Ковача, Петра Ряски, Каші Потрогош, Лео Троценка, Євгена Коршунова, Олександри Лівень, Райвіса Капілінськіс та Даніеля Косінські. Організаторами проекту виступили Ліка Волкова та Петро Ряска. Музика Нейта Янга та Джона Олсона.
DreamDoc – це інструмент письма, інструмент обробки текстів, такий як GoogleDoc. Як і Карти Google, це спосіб подорожувати по всьому світу, коли ваше тіло не може перетинати кордони. Кордони часто оспорюються. Кордони є неефективними контейнерами для мов та ідеологій. Вони особливо неефективні при стримуванні кошмарів. DreamDoc – це проект, призначений перетинати межі близькості та спільнот та вигадувати нові сценарії. DreamDoc більше схожий на телевізійне шоу, ніж на фільм.
Перший сезон DreamDoc знімає група українських художників в Ужгороді. Я попросила їх зібрати мрії та жахіття інших художників, друзів та незнайомців, розкриваючи тісну спільноту богемної мистецької сцени Закарпаття. Я вдячна, що мені довірили цей матеріал як художники, так і суб’єкти їхніх записів, в той час коли я намагалася зрозуміти колективну підсвідомість даного місця і створити нові його наративи через монтаж цього фільму.
Після того, як розповідь була змонотвана, не маючи можливості подорожувати особисто, я відвідала місця, згадані у снах, за допомогою GoogleMaps, щоб створити більш завершене зображення. Виявилося, Україна є ідеальним місцем для цього «телевізійного шоу», оскільки там є затишне улюблене всіма місто Львів, перший замок графа Дракули та сумнозвісне місце катастрофи Чорнобильської атомної електростанції, які всі є добре задокументовані сервісом Google та його користувачами. Оскільки мрії та нічні кошмари не знають кордонів, локації фільму не обмежились Україною і таким чином до нього також потрапили Будапештська опера та пам’ятник НЛО у Братиславі з прикордонних країн Угорщини та Словаччини.
Інститут придушення індивідуальності
Каша Потрогош
5:35 хв, HD-відео, 2020 рік
Без назви
Анастасія Костів та Аттіла Гажлінські
6:33 хв, HD-відео, 2020 рік
DreamDoc
Райвіс Капілінскіс
4:45 хв, HD-відео, 2020 рік
Лебідь, Рак, Щука
Автори: Вікторія Дорр, Лео Троценко та Олександра Лівень
3 хв, HD-відео, 2020 рік
Сльози Мангри
Петро Ряска
3:53 хв, HD-відео, 28 жовтня, 2020 рік
За основу фільму взято образ молодої художниці Юлії Міронової з Ужгороду котра у свій молодий вік втратила зір у 2015 році внаслідок перенесення інфекційного захворювання перебуваючи у Тайланді. Юля погодилась дати інтервю для проекту DreamDok про те, як вона бачить сни та розповісти про свої особливі сни.
Художниця поділилась, що найбільш виразною особливістю того як вона бачить у вісні предмети та обєкти є те, що вона бачить їх на чорному тлі.
Особливий та чуттєвий голос Юлії розповів про бачене у снах.
Мангри, дерева, що можуть жити у солоній воді, фікуси, як в ботанічному саду, рослини Соколенти. Предмети, людей, дерев та квітів на чорному фоні. Окремі предмети на чорному тлі як на полотні проступають з чорноти коли діалогують з нею. Побачиш коли спробуєш побачити не так як ти дивишся, але внутрішнім зором. Намисто із перлин, із сльоз Юлії вона зробила. Павутиння трьох мірне, енергетичні згустки-люди, різні сфери життя Юлії. Далеке майбутнє. Зрубана ялинка. Шабаш, жінки злі робили злі штуки. Був грип міг пересуватись на шароподібних ногах.
У проекті фільму вжиті відео-ескізи: Петра Ряски, Вікторії Дорр, Леоніда Троценко, Райвіса Капілінскіс.
У відео брали участь: Юлія Миронова, Ніна Маніта, Наталія.
Фільм створено для проекту DreamDoc Олександри Лерман.
На замовлення Інтроспекції Культурного Капіталу ССІ / Резиденції Вибачте Номерів Немає
За підтримки Посольства США в м.Київ.
Без назви
Даніїл Косінські
1:59 хв, HD-відео, 2020 рік
Лекції та проект реалізовано за підтримки Посольства США в м.Київ.