Коронавірус і філософи
06.04.2020
VOTIZDAT пропонує переклад тексту ДЖ. Агамбена, опублікований в оригіналі в http://www.journal-psychoanalysis.eu . Це частина “Філософських бесід” між ДЖ. Агамбеном і іншими авторами, під назвою “Коронавірус і філософи”. Повне листування англійською мовою, тематику якої задає фрагмент з есе М Фуко “Discipline and Punish. The Birth of the Prison “ви можете прочитати тут.
Coronavirus and philosophers ❘ К оронавірус і філософи
M. Foucault, G. Agamben, J.L. Nancy, R. Esposito, S. Benvenuto, D. Dwivedi, S. Mohan, R. Ronchi, M. de Carolis
Джорджо Агамбен
Роз’яснення
17/03/2020
Один італійський журналіст заходився, згідно з найкращими практиками своєї професії, фальшувати й спотворювати мої думки щодо етичного сум’яття, в яке епідемія занурила нашу країну. Країну, де більше не поважають навіть мертвих. Його ім’я не варте згадки, а невигадливі маніпуляції – спростувань. Ті, в кого є бажання цим зайнятися, можуть прочитати мій текст “Інфекція” на сайті видавництва Quodlibet. Натомість, я б радше навів тут деякі роздуми, які, попри їхню простоту, ймовірно, будуть також спотворені.
Страх – поганий радник, однак він може змусити нас відкрити очі на багато речей, котрі ми недобачали, чи просто вдавали це. Перше, що чітко показала паралізуюча хвиля паніки – це те, що наше суспільство вже не вірить ні в що, окрім “голого життя”. Очевидно, що італійці готові жертвувати майже всім – нормальними умовами існування, соціальними відносинами, роботою, навіть дружбою та релігійними чи політичними переконаннями – щоб уникнути небезпеки захворювання. Однак голе життя та страх його втратити – це те, що не об’єднує чоловіків та жінок, однак засліплює та розділяє їх. Інші люди, майже як в описах чуми Мандзоні, зараз видаються лише потенційними рознощиками, що їх слід уникати будь-якою ціною, чи хоча б тримати на відстані метра. Мертві – наші мертві – не мають права на похорон, і не ясно, що відбувається з тілами наших близьких. Наші рідні люди стираються з лиця землі, і дивно, що церкви мовчать з цього приводу. На що перетворяться людські взаємини в країні, що звикне так жити, провівши в такому стані бозна скільки часу? Чим є суспільство, що не знає жодних цінностей, окрім виживання?
Інша річ, не менш бентежна – епідемія показує, що надзвичайний стан, до якого уряди почали привчати нас багато років тому, став цілковитою нормою. У минулому були не менш серйозні епідемії, але ніхто не думав оголосити надзвичайний стан на кшталт нинішнього, – що забороняв би навіть рухатися. Люди настільки призвичаїлися існувати в умовах перманентної кризи та надзвичайних ситуацій, що, здається, вже й не помічають, що їхнє життя звелося до чисто біологічного стану. Це життя втратило не лише будь-який соціальний та політичний вимір – йому забракло співчуття та емоцій. Суспільство, що живе в постійному надзвичайному стані, не може бути вільним. Відтак, чи живемо в суспільстві, що пожертвувало свободою з так званих “міркувань безпеки” і, врешті, обрекло себе існувати у невідступному стані страху та незахищеності.
Не дивно, що ми говоримо про вірус, використовуючи військову термінологію. Надзвичайні заходи змушують нас жити з комендантською годиною. Але війна проти невидимого ворога, що може причаїтися у будь-якій людині, є найбільш абсурдним конфліктом. Правду кажучи, це громадянська війна. І ворог – не десь там назовні, він всередині нас.
Мене турбує не стільки сьогодення, чи не лише воно – однак те, що настане опісля. Подібно до того, як мирна доба успадкувала у воєн цілу низку огидних технологій, – від колючого дроту до атомних станцій, – незавершені експерименти урядів скоріш за все продовжаться навіть по завершенні медичної кризи. Нехай університети та школи лишаються закритими, а уроки та лекції проводяться онлайн, хай нарешті припиняться зустрічі й зібрання, де обговорюють питання політики та культури, давайте обмінюватись лише цифровими повідомленнями, а кожен можливий контакт між людськими істотами віддамо машинам, щоб уникнути зараження.
Переклад Ларіон Лозовий